Павло Тичина досі правий,

Він вік тому попереджав

Про цей майдан і ніч криваву…

Тим, хто постраждав від диктатури беззаконня в ніч на 30 листопада та в ніч на 11 грудня 2013 року за право жити і говорити по-людськи на замін «казлячому» покірно-мовчазному існуванню, а також всім тим, хто не залишився байдужим і мирно відстоював ці свої права на справді вільних майданах рідної неньки України, присвячується…

Київ, 11.12.2013

Спервовіку не було нічого —

  тільки сила,

               рух!

Спервовіку замість бога

  огняні крила,

    а над усім дух...

І підняв огонь свої долоні:

  бурі веселі! —

    хоче думать туман.

Змовкли хори червоні.

  І встали скелі.

    Зашумів океан...

Уже світає, а ще імла...

На небі зморшка лягла.

— Яка зайшла ж мені печаль!

Промінні заори воралися у хмари.

Чую — фанфари!

— Яка зайшла ж мені печаль...

Ой не фанфари то, а сурми та гармати.

Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!

(Замість сонетів і октав).

Вітер. Не вітер — буря!

Трощить, ламає, з землі вириває...

За чорними хмарами

(з блиском! ударами!)

за чорними хмарами мільйон мільйонів

мускулястих рук...

Котить. У землю врізає

(чи то місто, дорога, чи луг)

у землю плуг.

А на землі люди, звірі й сади,

а на землі боги і храми:

о пройди, пройди над нами,

розсуди!

Й були такі, що тікали.

В печери, озера, ліси.

— Що ти за сило єси? —

питали.

І ніхто з них не радів, не співав.

(Огняного коня вітер гнав —

огняного коня —

              в ночі)

І тільки їх мертві, розплющені очі

відбили всю красу нового дня!

Очі.

Уявляю —

       (страшна мить!) —

Прийде, заридає з одчаю

     і сонце затьмить.

Хтось кине слово п'яне:

— В розстріл! на тротуар!

І місяць встане,

          як на пожар.

Замість дощу, замість роси —

         каміння з неба...

І чиїсь голоси:

     — Не треба! не треба!

Каліка, поспішаючи кудись, 
         наступить на дитину.

І всі будуть кричать 
                   без упину:

— Месію! Вітайте Месію!

— Осанна Йому, Він прийшов!

І кров

смертний екстаз перетворить у мрію.

Там на горі за Дніпром

радо кричать прапори:

честь йому, слава, хвала!

Грають оркестри, церкви,

в квітах вітають портрет —

там на горі за Дніпром.

Котиться спів у степи,

йде від села до села:

честь йому, слава, хвала!

Встанемо ж, менші брати,

стрінем пророка свого. —

Там на горі за Дніпром

честь йому, слава, хвала!

Сійте в рахманний чорнозем

з піснею, грою...

Над долиною, низом —

сонце горою!

Робіте — прокинувся вулик.

Тверезить земля:

од вас я, од вас тільки волі —

жодних кривлянь!

Будьте безумні — не зимні.

Нові, по нові марсельєзи!

Направо, наліво мечі —

ставте дієзи в ключі!

Ударте у мідь, обезхмарте!

Вірте (не лірте!), ідіть,

фанфарами крикніть вночі:

дієзи, дієзи в ключі!

Мадонно моя, Мати Пречиста,

мій Цвіте Голубий!

Вступає в вік новий

душа чиста.

Замість лелії рожу

цілують уста.

А все ж, як Петро від Христа,

відректися від Тебе не можу.

Із ким тепер, в яку годину

молодий відмолодюсь?

Невже ж ні раз не помолюсь

за моє кохання, за людину?

Дзвенить залізо. Мовчать бетони.

За літами літа.

Брини ж у серці, Мріє Золота,

на різні тони...

Мобілізуються тополі

під хмарним вітром на горі...

Уже давно ми на порі,

давно всіх кличемо: до волі!

До волі, бідні, босі й голі!

не час сидіти у норі!

Мобілізуються тополі

під хмарним вітром на горі...

Гукнем же в світ про наші болі!

Щоб од планети й до зорі —

почули скрізь пролетарі,

за що ми б'ємся тут у полі!

Мобілізуються тополі...

І буде так —

Сліпі: де ж те небо — я не бачу?

Глухі: мені здається, правду я б почув!

Каліки: плачу,

Од болю кричу!

І буде так —

Фальшиве небо сміхом хтось розколе.

І стане світ новий і люди, як боги.

І скрізь, де буде поле, —

Плуги, плуги...

На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули,—
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви
постмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.

Ніч...

                 Зразу ж за селом —

всіх їх розстріляли,

всіх пороздягали,

з мертвих насміхали,

                били їм чолом.

                Випала ж зима! —

Що тепер всім воля, 
врізали вам поля,

в головах тополя,

                а голів нема.

                Як зчорніла ніч —

за селом світило,

з співами ходило,

берегло, кадило

                безневинну січ.

До вас, казенні поети, офіціантики,

до вас моє слово, мій гнів.

Не робіть, не робіть ви романтики

з червоної крові братів!

Упивайтеся славою, винами,

взивайтесь жерцями краси, —

та не плачте, не вийте над домовинами,

як пси.

Фальшива естетика, грація

для вас навіть там, де гроби.

Що вам всесвітня федерація,

продажні натхненці, раби?

Що те братерство, коли вам еротика? —

Змовкніть, од могил одійдіть!

Революції від вас, як од нерівного ґнотика,

тільки чадить...

Один в любов, другий у містику,

а третій в гори, де орли...

І от якомусь гімназистику

вкраїнську музу віддали.

І от перебивають копію

з солодких руських поетес.

Ідуть з утопії в утопію —

і називають це "Sagesse".

А справжня муза неомузена

там десь на фронті в ніч суху

лежить запльована, залузана

на українському шляху.

Чого ж кричим, сліпі, задурені:

"Хто грим наклав — отой поет", —

цигарки палим недокурені

та затягаємось в корсет?

Чи вже втомилась наша нація,

чи недалеко до кінця, —

що в нас чудова профанація

і майже жодного співця!

І майже жодної поезії,

яка б нас вдарила! — Нема.

Самі предтечі анестезії

та лиш розгубленість сама...

Вже славлять, співають 

                нове ім'я.

(Ave, Маrіа, 

               Калино моя!)

Іде і сміється:

                життя! квіток!

Сонце на скрипку,

            хмарки у танок.

На бедрах, як струнах,

                лежить рука.

Здрастуй, дівчино, —

             чия ж ти така?

Скажу — не скажу я:

                усіх, твоя...

(Аvе, Маrіа, 

              Калино моя!)

Не з каменю, не з мармору

з простого заліза.

    — Ніжна, відважна,

    о де ж твій хітон?

Де риза злототканная,

скорбні твої очі? —

    Струнна осанна,

    волошковий тон.

До ночі працюватимем

в полі, як у храмі.

    Спій — наливайся

    житам в унісон!

З піснями, з поцілунками

стрінуть нас мадонни.

    Пізній... залізний...

    над персами сон...

Як упав же він з коня

та й на білий сніг.

— Слава! Слава! — докотилось

і лягло до ніг.

Ще ж як руку притулив

к серцю і к свому.

Рад би ще він раз побачить

отаку зиму.

Гей, рубали ворогів

та по всіх фронтах!

З криком сів на груди ворон,

чорний ворон-птах.

Вдарив революцьонер —

захитався світ!

Як вмирав у чистім полі —

слав усім привіт.

Пустили бідних на поталу

займанщині і капіталу.

  Самі ж на трон і як царі.

"Ми тут внизу, боги вгорі.

Ідіть на фабрики й копальні,

  нещасні торбарі!"

Гукнули бідні: ближні й дальні!

Не телеграми привітальні,

  а кулю в лоба глитаям!

Візьмім, візьмім на гострі леза!

Всім краям —

                  Марсельєза!

день передостанній...

Паліть універсали, топчіть декрети:

знов порють животи прокляті баґнети!

Проклинайте закони й канцелярський сказ —

Воля! — єдиний хай буде наказ.

Воля! воля! — серце в грудях...

Знов як рабів розпинають на людях.

Знову кайдани, тюрма, й шомполи,

і слово невільне мов з-під поли.

Хто має право примусить людину?

Хто може ніч обернути за днину?

І хто такий мудрий, щоб зразу нас всіх

повісив за правду, єдиний наш гріх?

Паліть універсали, топчіть декрети:

знов порють животи прокляті багнети!

Проклинайте закони й канцелярський сказ —

Воля! — єдиний хай буде наказ.

Я знаю: вас не раз ще прокленуть

нові співці, нова краса-голота —

за те, що з рідного свого болота

не зразу вийшли ви на вольну путь.

Спитають вас, до суду поведуть:

ви прославляли лінь, а де ж робота?

Чого замість човна пускати плота,

жахаючись того, що зветься Суть? —

Так годі спать! виходьте на дорогу!

Людині гімн, Людині, а не богу!

Майбутньому всю душу — славний дар!

Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!

Бо стогне світ од "геніїв" — нездар.

І жить самі не будете ви двічі..

Павел&Светлана Лещинские